Лоліта

"справжнiм" лiкером всерединi, в вiдлюдному сарайчику, який вiн собi завiв у

пiдвалi, розвiсивши всякi забавнi кинджали й пiстолети по заплiснявiлих, але

оздоблених килимами стiнах промiж закамуфльованих водогiнних труб. На горищi

в нього було "ательє": наш любий шарлатан займався трохи живописом. Вiн

покрив скiсну стiнку мансарди великими свiтлинами замисленого Андре Жiда,

Чайковського, Нормана Дугласа, двох iнших вiдомих англiйських письменникiв,

Нiжинського (велеудого й усього сповитого фiговим листям), Гарольда Ексекса

(мрiйливо-лiвого професора в середньозахiдному коледжi) й Марселя Пруста.

Всi цi бiдаки були готовi, здавалось, ось-ось зслизнути зi своєї скiсної

площини. Крiм того, в нього був альбом з моментальними знiмками всiх Джимiв

i Джекiв околицi, й коли я був, гортаючи його, казав що-небудь люб'язне,

Гастон напинав свої i так товстi губи й цiдив з сентиментальним манiрством:

"Oui, ils sont gentils". Його карi очi блукали при цьому по розмаїтих бiльш

або менш художнiх дрiбничках у майстернi, яка вмiщувала i його власнi вбогi

полотна (примiтивно-умовно написанi очi, зрiзанi гiтари, синi сисцi,

геометричнi узори - словом усе "сучасне ") й невиразно жестикулюючи в

напрямку якого-небудь предмета, писанкової дерев'яної салатницi або вази в

прожилках, вiн казав: "Prenez donc une de ces poires. La bonne dame d'en

face m'en offre plus queje n'en peux savourer". Або: "Mississe Taille Lore

vient de me donner cel dahlias, belles fleurs que j'ex ctre" - (все це