Лоліта

смерково, сумно, з вiдлунням свiтової нудьги...)

З очевидних причин я вiддавав перевагу своєму житлу, нiж його, коли ми

з ним збирались, щоб грати в шахи двiчi чи тричi на тиждень. Скидаючись на

старого пiдбитого iдола, вiн сидiв, поклавши на колiна пухлявi руки, i так

дивився на дошку, якби це був труп. Хвилин десять вiн, посапуючи, думав - i

за тим робив програшний хiд. Ба раз iще симпатiйко, пiсля ще бiльш тривалого

роздуму, промовляв: "Au roi!", зi сповiльненим гавканням старого пса, що

скiнчалось звуком якогось полоскання, вiд чого його брили тряслися, як

драглi, й за тим вiн здiймав трикутнi брови з глибоким вдихом, адже я йому

вказував, що вiн сам стоїть пiд шахом.

Iнодi, з того мiсця, де ми сидiли в холодному моєму кабiнетi, я мiг

чути, як босонога Лолiта тренувалась у балетнiй технiцi на голiй пiдлозi

вiтальнi, пiд нами; та в Гастона спромоги сприйняття приємно тупiшали вiд

гри, i його свiдомостi не досягали цi босi ритми - i-раз, i-два, вага тiла

сунеться на праву ногу, нога вгору i в бiк, i-раз, i-два - й тiльки, коли

вона починала плигати, розкидаючи ноги на вершинi стрибка або згинаючи одну

ногу й витягуючи iншу, й лiтаючи, й падаючи на носки - тiльки тодi мiй

похмурий, землясто-блiдий, величний противник приймався терти голову, або

щоку, нiби плутаючи цi окремi стуки з жахливими ударами, завдаваними йому

тараном мого грiзного ферзя.