Лоліта

що-небудь, що могло повести його до вiдвертого запитання з його боку й так

само вiдвертої вiдповiдi з мого. Вiн добре вiдзивався про мене в розмовах з

iншими бердслейцями, вiн був моїм добрим провiсником. Якби вiн узнав mes

go ts i статус Лолiти, це його б зацiкавило тiльки, адже воно могло кинути

деяке свiтло на простоту мого ставлення до нього самого, ставлення,

позбавленого як почтивої напруженостi, так i всякого натяку на розпуснiсть;

адже, попри його безбарвний розум i туманну пам'ять, вiн можливо й

усвiдомлював, що про нього менi вiдомо бiльше, нiж бюргерам Бердслея. Це був

пухлявий, набряклий, меланхолiйний одинак, звужуваний догори, де вiн

закiнчувався парою вузьких плечей неоднакової величини, й грушовидною

головою з гладким зачосом на одному краї й лише рештками чорного плаского

волосся на iншому. Нижня ж частина його тiла була величезна, й вiн

пересувався на феноменально товстих ногах забавною ходою обережного слона.

Вiн завжди носив чорне - навiть чорну краватку; вiн рiдко брав ванну; його

англiйська мова була самим бурлеском. Проте, всi його вважали найчарiвнiшим,

чарiвливо-оригiнальним паном. Сусiди няньчилися з ним, вiн знав на iм'я всiх

маленьких хлопчикiв у своєму кварталi (мешкав за кiлька вуличок вiд мене) й

наймав їх чистити тротуар проти свого дому, спалювати опале листя в задньому

дворi, носити дрова йому в сарайчик i навiть виконувати деякi простi

завдання в господi; вiн годував їх французькими шоколадними цукерками зi