Лоліта

вiтальнi, нестямно чекаючи повернення зi школи моєї голубки. Обридлива стара

дiва, силячись приховати хворобливу цiкавiсть пiд маскою сласної зичливостi,

спиралась на свою схудлу, як цiпок, парасольку (крупа щойно спинилась,

вислизнуло окрайцем холодне, вологе сонце), а Доллi в розстiбнутому попри

гнилу холоднечу коричневому пальтi, стояла, прижимаючи до тулуба

двоповерхову споруду книжок на бюварi (так у них було в модi носити

пiдручники); її рожевi колiна виднiли мiж краєм спiдницi й незграбними

халявами довгих гумових чобiт, i дурнувате, розгублене всмiхнячко то

з'являлось, то згасало на її кирпатому обличчi, яке - можливо внаслiдок

блiдого зимового свiтла - здавалось майже некрасивим, на зразок простенької

нiмецької M gdelein; i ось так вона стояла й старалася впоратись iз

запитаннями мiс Схiд: "А де твоя мама, люба? А чим займається твiй бiдний

батько? А де ви жили ранiш?" Iншого разу ця бридка тварюка пiдiйшла до мене

на розi з вiтальним пiдвиванням, - та менi вдалося зiрвати розмову; а кiлька

днiв по тому вiд неї прийшла записка в конвертi з темно-синiм обiдком: тонко

змiшуючи патоку з отрутою, вона запрошувала Доллi прийти до неї якось у

недiлю: - "згорнутись у крiслi й перебрати купу чудових книжок, якi покiйна

мати подарувала менi в дитинствi, замiсть того щоб вмикати радiо на повну

гучнiсть кожної ночi до бозна якої години".

Велику обачнiсть я також повинен був мати до панi Гулiган,