Лоліта

"комунiкацiї" - просто рекламне дзижчання, маюче на метi оздобити старомодну

Бердслейську гiмназiю корисним в фiнансовому сенсi "модерним" вiдтiнком, хоч

насправдi вона зосталась так само бундючною, як чепець.

Iнше, що менi сподобалось в цiй саме школi, розсмiшить, напевно,

декотрих з моїх читачiв; та для мене воно бачилось дуже важливим, бо вже так

я влаштований. Рiч у тiм, що через вулицю, як раз проти нашого будинку, я

помiтив пролом межи будiвель - смiттєве пустище з яскраво-фарбованими

кущами, груду цеглин, кiлька безладно покладених дошок i лiлово-палеву пiну

вбогих осiннiх квiтiв; через цей вилом можна було розгледiти в млойнiй

далинi вiдрiзок шкiльної вулицi, яка йшла паралельно до нашої, Теєрiвської,

а за цим вiдрiзком - шкiльний майданчик для iгор. Окрiм психологiчного

потiшання вiд сумiжностi Дольчиного дня з моїм, наданого менi цiєю

комбiнацiєю, я одразу вiдчув задоволення, яке я отримаю, розглядаючи з лiжка

в кабiнетi, за допомогою потужного бiнокля, статистично неминучий вiдсоток

нiмфеток серед дiвчаток, якi бавляться навколо Доллi пiд час великої

перерви. Нажаль, з першого ж шкiльного дня з'явились робочi й збудували

паркан впоперек пустища, по чому дуже скоро за парканом зросла споруда з

жовтого дерева, яка щiльно закрила мiй чарiвний пролом. Коли ж вони

нагромадили достатньо матерiалу, щоб зашкодити менi, цi абсурднi будiвники

урвали роботу й нiколи не з'явилися знову.