Лоліта

мрiйливу, велику країну, яка заднiм числом звелась до колекцiї пошарпаних

мап, розтрушених путiвникiв, старих шин i до її схлипування кожної ночi -

кожної, кожної ночi як тiльки я удавав, що сплю.

4.

Коли крiзь гiрлянди тiней та свiтла ми пiдкотили до номера 14 на вулицi

Теєра, нас стрiнув серйозний малий хлопчик з ключами й цидулкою вiд Гастона,

що зняв для нас цей будинок. Моя Лолiта, не вшанувавши хоча б поглядом своє

нове житло, слiпо ввiмкнула радiо, до якого iнстинкт миттю привiв її, й

повалилась на канапу в вiтальнi з пачкою старих iлюстрованих журналiв, яку з

тiєю ж незрячою точнiстю вона видобула, запустивши руку в нижню анатомiю

диванного столика.

Менi по сутi було однаково, де жити, при умовi, щоб можна було

де-небудь замкнути Лолiту; та, ймовiрно, протягом листування з неясно

висловлюваним Гастоном я невиразно уявив цегляну, плющем сповиту вiллу.

Насправдi, нове наше помешкання було розпачливо схожим на гейзiвський

будинок (до якого було всього лише чотириста миль): така ж нудна будiвля з

сiрих дошок з ґонтовим дахом i тьмянозеленими маркiзами, й кiмнати, хоч були

меншими й обставленi в бiльш суворому плюшово-тарiлковому стилi, являли

подiбне розташування. Проте, мiй кабiнет, виявився несподiвано просторим

примiщенням, викладеним з пiдлоги до стелi десь двома тисячами книжок з