Лоліта

фiльму, солодявого сиропу. Подумати тiльки, що обираючи мiж сосискою та

Гумбертом - вона незмiнно й нещадно брала до рота перше. Не пам'ятаю, чи

згадував я назву бара, де я снiдав, у попередньому роздiлi? Вiн зветься так:

"Льодяна Королева". Всмiхаючись не без суму, я сказав Лолiтi: "А ти моя

льодяна князiвна". Вона не добрала цього вбогого жартика.

О, не хмурнiй, читачу! Я зовсiм не прагну створити враження, що менi не

давалося щастя. Ласкавий читач має зрозумiти, що мандрiвник, володiючий

нiмфеткою й поневолений нею, перебуває наче за межею щастя! Адже нема на

землi iншого такого блаженства, як блаженство пестити нiмфетку. Воно "поза

конкурсом", це блаженство, воно належить iншому класу, iншому ладовi

почуттiв. Так, ми сварились, так, вона була геть нестерпною, так, вона

робила менi всякi перешкоди, та попри її гримаси, попри грубство життя,

непевнiсть, жахливу безнадiйнiсть, я все ж таки мешкав у самiй глибинi

обраного мною раю - раю, небеса якого жеврiли як пекельний вогонь, - та все

ж таки раю.

Декотрий досвiдчений психiатр, який зараз вивчає мiй труд - i якого д-р

Гумберт встиг втягнути, сподiюсь, у стан кролячого гiпнозу - безсумнiвно

дуже хотiв би, щоб оповiдувач повiз свою Лолiту на берег моря й там би

знайшов принаймнi "гратифiкацiю" давнього позову, а саме звiльнення вiд

"пiдсвiдомого" наслання незавершеного дитячого роману з первинною маленькою