Лоліта

легенiв, пари гарненьких нирок! У надто тропiчнi днi, в липкiй задусi

котеджу менi подобалось прохолодне вiдчуття шкiряного сидiння фотеля пiд

моєю масивною головою. Я тримав її в себе на колiнах. Вона сидiла як

звичайнiсiнька дитина, длубаючись в носi, вся захоплена легким читанням у

додатку з газети, так само байдужа до прояву мого блаженства, як начебто це

був зневажений предмет, на який вона сiла - примiром, черевик, або лялька,

або держак ракети - й який вона не виймала з-пiд себе тiльки з лiнощiв.

Очима вона простежувала пригоди своїх коханих героїв на сторiнцi гумору

(серед них була добре змальована нехлюйна дiвчинка в бiлих шкарпетинках,

вилицювата й прямовита, з якою я сам не вiд того був, щоб порозважатись).

Любила вивчати подробицi на фотографiях фатальних автових зiткнень. Нiколи

не сумнiвалась в реальностi мiсця, часу й обставин, буцiмто пов'язаних з

рекламними знiмками голоногих красунь. I до подиву полюбляла портрети

провiнцiйних дiвчат, декотрi з яких були в повному вiнчальному вбраннi, з

букетами в руках й окулярами на носi.

На неї сiдала муха й прогулювалась у навкiллi її пуп'янка, або починала

дослiджувати нiжнi, блiдi вiнчики соскiв. Вона хотiла впiймати її в кулак

(Шарлоттин спосiб) i за тим зверталась до роздiлу "Побачимо, як ви

кмiтливi".

"Побачимо, як ви кмiтливi. Чи думаєте ви, що було б менше порушень