Лоліта

свиснув, зобачивши нас, i зник. Я розклав плед для Лолiти. Пiд ним тихо

похрускувала трав'яна суш. Кiпрiда прийшла й пiшла собi. Защерблена скеля,

яка вiнчала верхнiй схил, чагарник нижче нашого ложа повиннi були, мабуть,

захистити нас i вiд сонця й вiд людини. Нажаль, я не врахував наявностi ледь

позначеної бiчної стежинки, пiдловато вихляючої мiж кущами й камiнням

неподалiк вiд нас. Ось тодi-то ми ледь не ускочили; не дивно, що ця пригода

назавжди зцiлила мене вiд туги по буколiцi.

Пам'ятаю, операцiю було виконано, цiлком виконано, й вона схлипувала в

моїх обiймах - благотворна буря ридань пiсля одного з тих нападiв приндливої

туги, якi так участились за цей в цiлому дивовижний рiк. Я щойно взяв назад

якусь глупу обiцянку, яку вона винудила в мене, користуючись слiпим

нетерпiнням мужської хотi, i ось вона тепер розкинулась на пледi,

обливаючись сльозами, й щипаючи мою ласкаву руку, а я радiсно смiявся, й

огидний, невимовний, нестерпний i - як я пiдозрюю - вiчний жах, який я нинi

спiзнав, був тодi лише чорною точинкою в сяяннi мого щастя; й ось так ми

лежали, коли я зазнав одного з тих струсiв, якi врештi-решт вибили моє бiдне

серце з колiї, адже я раптом зiтнувся з темними, немигаючими очима двох

дивних i гарних дiтей, фавенятка й нiмфетки - близнюкiв, судячи по їх цiлком

подiбному чорному волоссю й безкровним личкам. Вони припали до землi,

уп'явшись в нас, i синява їхнiх подiбних костюмчикiв зливалася з синявою