Лоліта

вскочили. Каскади клозетiв переслiдували мене, звичайно, в усiх наших

каравансараях; та я нiколи не уявляв собi якi тонкi цi вафлянi перетинки в

мотелях "сполученого" типу, допоки, якось вечором, пiсля надто гучних з мого

боку стогонiв насолоди, мужське покехкування за стiною заповнило паузу так

само чiтко, як начебто я сам прочистив горло; а наступного ранку, поки я пив

вранiшню каву в молочному барi (Лолiта завжди спала пiзно й любила, щоб я їй

приносив глечик гарячої кави в лiжко), мiй давешнiй сусiд, старий бовдур в

безрамних окулярах на довгому добродiйному носi й з профспiлковим значком у

петлицi, спромiгся преспокiйно втягти мене у розмову, впродовж якої

поцiкавився, чи не встає моя "малжонка" так само неохоче, як i його, коли не

бува вдома на фермi, й якби не гнiтило мене усвiдомлення жахної небезпеки, я

б витяг багато втiхи з дивного, заскоченого виразу, який з'явився на його

тонкогубому обвiтреному обличчi, коли я лаконiчно сказав, сповзаючи з

високого табурету, що "я, слава богу, вдовий".

Як солодко було приносити їй цю каву - й не давати її їй, допоки вона

не виконає свого вранiшнього обов'язку! Яким я був вдумливим другом, яким

палким батьком, яким уважним педiатром, що обслуговував усi тiлеснi потреби

моєї напiвчорнявочки! Дорiкаю природi лише в одному - в тому, що я не мiг,

як бажалося б, вивернути мою Лолiту навиворiт та прикласти пожадливих губ до

молодої маточки, невiдомого серця, перламутрової печiнки, морського грона