Лоліта

завжди готового допомогти, я пiдходив до цiєї чужої дiвчинки i вдихав її

легкий мускусний запах, поки торкав її голу руку й тримав її за п'ясть з

випнутою кiсткою або пересував туди-сюди натиском долонi її прохолодну ногу,

щоб їй узяти кращу поставу для удару злiва. Тим часом Ло, нагнувшись уперед,

з сонячно-русим волоссям падаючим через обличчя, вбивала ракету, як тростину

калiки, в землю й видавала крик вiдрази, спричиненої моїм втручанням. Я

залишав їх самих i сидячи осторонь, з шовковим шарфом вколо шиї, далi

дивився на них й порiвнював їх рухи. Було це в Пiвденнiй Аризонi, мабуть, де

зимовi днi неквапливi, з теплим зiсподом. Незграбна Лолiтонька промахувалася

й злостилась, або влучала примiтивною подачею в сiтку й у вiдчаї пiднiмала

до неба ракету, показуючи вологий, лискучий молодий пух у пахвинi, натомiсть

як її ще бiльш недоладна й не менш привабна партнерка старанно кидалась на

кожний м'яч i щоразу хибила; та обидвi вони радiли неймовiрно й ясними,

дзвiнчатими голосами безупинно вели точний рахунок цiй своїй безсенсовнiй

грi.

Пам'ятаю, я раз зголосився дiстати їм прохолодних трункiв: пiднявся

стежинкою вкритою гравiєм i вернувся, несучи двi високих склянки ананасного

соку, з газованою водою й янтарним льодом. Ба тут я вiдчув порожнечу в

грудях: дiвчаток не було на площадцi. Я нахилився, щоб поставити склянки на

лаву - та чомусь з якоюсь льодяною яснiстю побачив обличчя щойно вбитої