Лоліта

обидва боки нашого недостойного шляху. Завдяки забавному поєднанню художнiх

уявлень види пiвденно-американської низини здавались менi спершу схожими в

загальних рисах на дещо з минулого, упiзнаване мною з усмiхом подиву, а саме

на розфарбованi клейонки, що їх колись ввозили з Америки, якi чiплялись над

умивальнями в середньоєвропейських дитячих i вечорами чарували сонну дитину

зеленими селянськими видами, вiдбитими в них - матово-кучерявим гаєм,

амбаром, стадом, ручаєм, мутною бiлиною якихось неясно квiтучих плодових

садiв i, певно, ще огорожею, складеною з каменю, або гуашовими горбами.

Проте, поступово, стрiнутi тепер прообрази цих елементарних аркадiй ставали

дивнiшими на погляд мiрою мого знайомства з ними. За обробленою рiвниною, за

iграшковими крiвлями мдляла затьмара нiкому не потрiбної краси там, де

сiдало сонце в платиновому маревi, й теплий вiдтiнок, що нагадував зчищений

персик, розходився верхнiм краєм пласкої сизої хмари, злитої з далекою

романтичною димкою. Iнодi позначалась край неба череда широко розставлених

дерев, або спекотний безвiтряний полудень млоївся над засадженою конюшиною

пустелею, й хмари Клода Лоррена були вписанi в найвiддаленiшу, iмлисту

лазур, причому одна лише їх купчаста частина ясно вилiплювалась на непевному

й наче зомлiлому тлi. А то ж нависав удалинi суворий небосхил пензля Ель

Греко, набряклий чорнильними зливами, й виднiвся на мить фермер з потилицею

мумiї, а за ним тяглися смуги ртуттю лиснiючої води мiж смугами