Лоліта

вiдбиваючому його, i нiби повисало на мить, старовинно квадратне й лобасте,

в мерехтiннi спеки. Й мiрою того, як ми просувались все далi на захiд,

з'являлись в степу пучки полину, "сейджбраш" (як назвав її гаражист) i ми

бачили загадковi обриси столоподiбних горбiв, за якими пливли червонi

кургани в плямах ялiвника, й за тим справдешнiй чорний ланцюг, бланжового

вiдтiнку, який перебiгав в блакитний, а з блакитного в нез'ясовний, i ось

пустеля зустрiла нас рiвним i сильним вiтром, i летючим пiском, i сiрим

терням, i мерзенними клаптиками паперу, iмiтуючими блiдi квiти серед

шпичакiв на мучимих вiтром бляклих стеблинах уздовж усього шосе, посеред

якого iнодi стояли простодушнi корови, зацiпенiлi в дивнiй поставi (хвiст

налiво, бiлi вiї направо), всупереч всiм людським правилам дорожнього руху.

Мiй адвокат радить менi дати чiтке й прямолiнiйне зображення нашого

маршруту, i тепер я, здається, досягнув точки, де не можу обминути цiєї

докуки. Грубо кажучи, протягом того божевiльного року (з серпня 1947-го до

сiчня 1948-го року) наша путь почалася з рiзних звивин i завиткiв у Новiй

Англiї; за тим зазмiючилась на пiвдень, тако i всяко, до океану й вiд

океану; глибоко впiрнула в ce qu'on appele "Dixieland"; не дiйшла до Флориди

(через те що там були в той час Джон та Джоана Фарло); повернула на захiд;

зиґзаґами прорiзала бавовнянi й кукурудзянi зони (боюсь, любий Клеренсе, що

виходить не так вже ясно, та я нiчого не нотував, i тепер для перевiрки