Лоліта

трохи пiзнiше суджено було так згубно вiдбитись на моїх нервах i на її

моральностi. Я покладався на iншi куншти для того, щоб тримати мою малолiтню

наложницю в покiрному станi i в стерпному настрої. За кiлька рокiв до того

вона провела дощове лiто пiд тьмяним оком мiс Фален, у Вермонтi, в

напiвзруйнованому селянському домi, що належав колись корявому, як дуб,

Джонатану Гейзовi, родоначальнику фамiлiї. Будинок все ще стояв серед густо

порослого канадським золототисячником поля, на узбiччi дрiмучого лiсу, в

кiнцi завжди розмитої дороги, за двадцять миль вiд найближчого сiльця.

Лолiтонька добре затямила цю облiзлу будiвлю, самотнiсть, старе пасовище,

яке стало болотом, постiйний вiтер, усю цю набряклу сирiстю глушину; й огиду

свою вона виражала окремою гримасою з ужитку американських дiтей, при якiй

розтягується рот i стовщується напiввисунутий язик. I ось там-бо вона буде

зi мною жити, лякав я її, в багатомiсячному, й можливо багатолiтньому,

ув'язненнi i вчитись у мене французької й латини, якщо не змiниться її

"теперiшня позицiя". О Шарлотто, я починав тебе розумiти!

Простувата моя дiвчинка горлала: "Нi!" й у нестямному страху хапала мою

кермову руку, щоразу як я повертав воза посеред шосе, буцiм стримлячи тутож

її умчати в тамту темну й безвихiдну глушину. Проте, чим далi ми од'їжджали

на захiд, тим невiдчутнiшою ставала погроза, й менi довелося звернутись до

нових методiв поконання.