Лоліта

стилю "iнни", якi крiм "елегантної атмосфери" й цiльних вiкон провiщали

"безмежну кiлькiсть смаковитiшого їства". Заповiтнi спомини про чепурний

батькiвський готель iнодi спонукали мене шукати чогось подiбного в дивинному

краї, яким ми подорожували. Дiйснiсть мене скоро розхолодила; та Лолiтонька

й далi мчала вслiд за пряними харчовими рекламами, мiж тим як я вилучав не

саме тiльки фiнансове задоволення з таких придорожнiх шильдiв, як готель

"Лiсова Замрiя"! Дiти молодшi чотирнадцяти рокiв дармо! З iншого ж боку,

мене струшує на саму згадку про той буцiмто "вищого рангу" курорт у

середньо-захiдному штатi, де готель оголошував, що припускає "наскоки на

холодильник" для пiдживлення серед ночi, й де расистського штибу дирекцiя,

спантеличена моїм акцентом, хотiла за будь-що знати дiвоче iм'я i покiйної

моєї дружини й небiжчицi матерi. Там з мене взяли за два днi двiстi двадцять

чотири долари! А чи пам'ятаєш, пам'ятаєш, Мiрандо (як мовиться в знанiй

елегiї) той iнший "ультралюксовий" вертеп з безоплатною ранковою кавою й

проточною льодяною водою для пиття, де не приймали дiтей молодших

шiстнадцяти рокiв (жодних Лолiт, звiсна рiч)?

Негайно по прибуттi в один з бiльш простеньких мотелiв (звичайних наших

стоянок), вона запускала дзижчальний пропелер електричного вентилятора або

змушувала мене вкласти четвертак у кiмнатну радiолу; або ж починала читати

проспекти - й скигливим тоном питати, чом їй не вiльно поїхати верхи по