Лоліта

посмiв би звернутись до своєї супутницi. Втiм, вона перша зiрвала мовчанку:

"Ах, вигукнула вона, - розчавлена вивiрка! Як шкода це..."

"Так, чи не правда", поспiшив пiдхопити розмову догiдливий, повний

надiї Гум.

"Зупинись-но бiля наступної бензинової станцiї", вела далi Лолiта.

"Менi треба до виходку".

"Ми зупинимося, де схочеш", сказав я. I далi, коли красива, затишна,

велична хаща (дуби, подумав я - тiєї пори я зовсiм не знався на

американських деревах) зайшлась вiдзиватись зеленим вiдлунням на гладкий бiг

машини, й раптом обiч, пiщана, оторочена папороттю стежка озирнулась на нас,

перш нiж майнути в хащу, я проказав, що ми -

"Далi їдьмо!" верескливо урвала Лолiта.

"Слухаюсь. Нема чого яритись" (куш, бiдний звiре, куш!).

Я скоса поглянув на неї. Слава богу, малятко всмiхалось!

"Кретин!" проговорила вона, солодко всмiхаючись менi, "Гадюка! Я була

свiженькою стокроткою, i дивись, що ти зробив зi мною. Я, власне, мала б

викликати полiцiю й сказати їм, що ти мене зґвалтував. Ах ти, брудний,

брудний старух!"

Вона не жартувала. В голосi її бринiла зловiсна iстерична нотка. Трохи

по тому, вона стала скаржитись, втягуючи з шипiнням повiтря, що їй "там