Лоліта

чудовною торбинкою з пiдробної телячої шкiри (всунувши цiлу жменьку центiв i

два зовсiм новенькi гривеники) й наказав їй купити собi якого-небудь

журнальчика в холi.

"Буду внизу за хвилинку", додав я, "i на твоєму мiсцi, горличко, я б не

розмовляв зi стороннiми".

Окрiм моїх бiдних маленьких дарiв, складати було майже нiчого; та я мав

присвятити деякий час (що було ризиковано - хтозна, що вона могла накоїти

внизу) приведенню постелi в бiльш пристойний вигляд, який казав радше про

покинуте гнiздечко нервового батька та його жартiвницi-доньки, нiж про

розгул колишнього в'язня з двома товстими старими шльондрами. За тим я

зодягся й звелiв коридорному прийти за багажем.

Все було добре. Там, у холi, сидiла вона, мiцно занурена в

криваво-червоне шкiряне крiсло, мiцно занурена в лубковий кiнематографiчний

журнал. Мого вiку добродiй, що сидiв навпроти, в твiдовому пiджаку (жанр

готелю перетворився за нiч на сумнiвне уподiбнення британському садибному

побуту) зорив безперервно через учорашню газету й загаслу сигару, на мою

дiвчинку. Вона була в своїх майже формених бiлих шкарпетинках та рябих

чоботах, i в так добре вiдомому менi платтячку з яскравого ситцю з

чотирикутним вирiзом; у жовтавому блиску жарiвки був помiтним золотястий

пушок уздовж засмаглих рук та литок. Одна нога була закинута за другу,