Лоліта

нiяковiти. Воно було вельми своєрiдним, це почування: виснажлива, бридка

задуха - нiби я сидiв поруч з маленькою тiнню когось, вбитого мною.

Iз порухом, який зробила Лолiта, щоб влiзти знову в авто, по її обличчю

майнув вираз болю. Вiн майнув iзнову, багатозначнiше, коли вона всiлась

поруч зi мною. Не сумнiваюсь, що другий раз це було зроблено спецiально для

мене. Не з розуму, я спитав, у чому рiч. "Нiчого, тварюко", вiдказала вона.

Я не второпав i перепитав. Вона промовчала. "Ви залишаєте Брайслaнд", -

проголосив плакат над дорогою. Балакуча ж Лолiта мовчала. Холоднi павуки

повзали менi по спинi. Сирота. Самотнє, кинуте напризволяще дитя, з яким

мiцно-збудований, смердлявий мужчина енергiйно виконав статевий акт тричi за

один цей ранок. Мабуть, втiлення довгорiчної мети й перевершило всi

очiкування; але точнiше воно сягнуло дальше мети - й перенеслось у страшний

сон. Я вдiяв необережно, глупо й пiдло. I якщо вже визнавати все, скажу:

десь на днi темної вирви я знов вiдчував клохкотiння хотi - таким жахiтним

було жадання, збуджуване в менi цiєю нещасною нiмфеткою! До терзань сумлiння

домiшувалась нестерпна думка, що її кепський настрiй, мабуть, завадить менi

знов оволодiти нею, як тiльки знайду тиху селянську стежину, де ми могли б

спинитись на хвилинку. Словом, бiдний Гумберт був у жахливому станi, й поки

з безтямною неухильнiстю авто наближалось до Лепiнґвiля, водiй його даремно

дужився вигадати яку-небудь забавку, пiд грайливим прикриттям якої вiн