Лоліта

вихилясик, заснований на пiдуважному звуцi „И", з викривленням

хляпогубого рота й закоченими очима, що виражали шаблонну сумiш комiчної

вiдрази, покори й терплячого ставлення до схиблень молодостi.

Її вражаюча розповiдь почалась iз вступної згадки про подругу, котра з

нею подiляла намет, минулого лiта, в iншому таборi, "дуже люксовому", як

вона висловилась. Ця спожилиця ("правдешня безпритульниця",

"напiв-схиблена", але "молодчиня") навчила її рiзних манiпуляцiй. Спершу

лояльна Лолiта вiдмовилась назвати її.

"Це була, напевно, Грацiя Анджел?" спитав я.

Вона вiдмовно похитала головою. "Нi, зовсiм iнша. Її батько - такий

цабе. Вiн - "

"Так, може бути - Роза Кармiн"

"Звiсно, нi. Її батько - "

"Чи не Агнеса Шерiдан, випадком?"

Вона перековтнула й похитала головою, - а потiм як спохопиться!

"Слухай, а звiдки ти знаєш усiх цих дiвчисьок?"

Я пояснив.

"Словом, це iнша", сказала вона. "Маємо багато паскудниць у гiмназiї,

але такої не стрiнеш. Ба якщо волiєш усе знати, її звати Елiзабе Тальбот.

Її брати вчаться в нас, а вона перейшла в дорогу приватну школу; її батько