Лоліта

ресторанi його готелю, ось що б я вигадав (зображаю лише фрагменти):

Було б озеро. Була би жива альтанка в слiпучому цвiтiннi. Були б

спостереження натуралiстiв: тигр переслiдує райську птицю, змiя давиться,

натягаючись на товсту хохулю, з якої зiдрали шкуру. Був би султан з

обличчям, спотвореним нестерпним стражданням (стражданням, якому суперечила

б округлiсть ним сипаних пестощiв), який допомагає маленькiй невiльницi з

привабними сiдничками пiднятися онiксовим стовпом. Були б тi яскравi бульки

гонодального розпалу, якi мандрують угору за опаловими стiнками музичних

автоматiв. Були б усiлякi табiрнi розваги для промiжної групи, Какао,

Катання, Качання, Колiнця й Кучерi на сонячному березi озера. Були б тополi,

яблука, недiльний ранок у примiському домi. Був би вогняний самоцвiт, що

розчиняється в кiльцеподiбних брижах, сам-останнiй подрог, сам-останнiй

мазок фарби, в'їдлива червiнь, сверблива рожевiсть, вдих, дитя, яке

вiдвертається.

31.

Я пишу все нiяк не для того, щоб минуле пережити знову, серед

нинiшнього мого безпросвiтного вiдчаю, а для того, щоб вiдокремити пекельне

вiд райського в дивному, страшному, безумному свiтi нiмфолепсiї. Моторошне й

чудесне зливались у якiйсь точцi: ось цю межу волiв би я закрiпити, та

вiдчуваю, що менi в цьому зовсiм не таланить. Чому?