Лоліта

мить, коли я держав полонянку, та вона вивiльнилась з моїх ледь позначених

обiймiв, причому зробила це не свiдомо, не рiзко, не з якоюсь там особистою

вiдразою, а просто - з безвiдносно-жалiбним бурмотiнням дитини, яка вимагає

належного їй спокою. I все вернуло в попереднє становище: Лолiта, повернута

вигнутим хребтом до Гумберта. Гумберт, який пiдклав пiд голову руку,

роздираний жаданням i згагою.

Остання примусила мене пiти в ванну для ковтка води: менi то найлiпшi

лiки, не рахуючи, мабуть, молока з редисками, й коли я знову впав у чудовну,

блiдо-строкату темницю, де лолiтчине старе й нове вбрання розташувалось в

розмаїтих зачарованих покладеннях, на рiзних частинах наче пливучих меблiв,

моя нестерпна донька пiднесла голову й чiтким тоном об'явила, що також хоче

пити. Тiньовою рукою вона взяла в мене пружну й холодну паперову чарку i,

направивши на її край довгi свої вiї, залпом випила вмiщене; пiсля чого

молодечим рухом, сповненим бiльшої зваби, нiж найсолодкiша ласка, маленька

Лолiта витерла вуста об моє плече. Вона вiдкинулась на свою перину (мою я

витяг, поки вона пила) й поволi знов заснула.

Я не посмiв намовити її на другу порцiю снодiйного, ба й не полишав ще

надiї, що перша врештi-решт помiцнить її сон. Я все пiдступав до неї,

готовий на всяке засмучення й вiдав, що краще чекати, та чекати був

несильний. Моя перина пахла її волоссям, я сунув до моєї мерехтливої