Лоліта

клозет на пiвнiч вiд мого мозочка. Це був мужнiй, енергiйний, басовитий

клозет i ним користувалась велика родина. Вiд його бурчання, струмливих

виливiв i довгої пiслямови - дрижала стiна за моїм узголiв'ям. За тим, у

пiвденному напрямi вiд мене хтось почав неймовiрно вивергати - чолов'яга

душу викехкував разом з випитим вiскi, й унiтаз у його ваннiй, яка є одразу

за нашою, обвалювався сущою Нiагарою. Коли ж нарештi всi водоспади

зупинились i зачарованi мисливцi поснули, бульвар пiд вiкном мого безсоння,

на захiд вiд мого неспання - обладнаний, величний,

пiдкреслено-негендлярський, обсаджений розложистими деревами - виродився в

мерзенний прогiн для гiгантських вантажiвок, якi гуркотiли в iмлi вогкої й

вiтряної ночi.

А мiж тим менш як за шiсть вершкiв од мене й мого палаючого життя

перебувала димчаста Лолiта! Пiсля довгого перiоду нерухомого неспання, я

знов учав сунути до неї щупальцi, й цього разу скрипiння матраца не

розбудило її. Менi вдалось попiдсунути мою важку, зголоднiлу плоть так

близько, що я вiдчув на щоцi, нiби тепле дихання, ауру її оголеного плеча.

Тут вона пiдвелась, охнула, забубонiла з нестямною швидкiстю щось про човни,

смикнула простирадло i впала знов у свою темну, квiтучу, молоду непритому.

Вона заборсалась серед цього рясного струмливого сну, й одна гола рука,

нещодавно брунатна, тепер мiсячна, з розгону лягла через моє обличчя. Була