Лоліта

(ледь не написав: голiвку), й до всього мого неладдя долучилась мерзенна

згага (вiд смаженої в салi картоплi, яку вони смiють тут називати

"французькою"!)

Вона знову мiцно спала, моя нiмфетка; та я не наважився на чарiвну

подорож. La Petite Dormeuse ou l'Amant Ridicule. Завтра почастую її тими

попереднiми пiгулками, вiд яких так ґрунтовно цiпенiла її мати. Де вони - в

передньому ящичку авта чи в великому саквояжi? Чи може почекати годинку й

тодi знову спробувати пiдповзти? Наука нiмфетолепсiї - точна наука. Можна

рiвно в секунду, якщо притиснутись. На вiдстанi в один мiлiметр треба

рахувати секунд десять. Почекаємо.

Нема нiчого в свiтi галасливiшого за американський готель, - причому

зазначте, наш готель вважався тихим, затишним, iз потугами на "грацiйнiсть

побуту" й таке iнше. Дверний стук лiфта, що пролунав за двадцять крокiв на

пiвнiчний схiд вiд мого черепа, але який я вiдчував так само гостро, як нiби

цi залiзнi дверцi грюкали менi в лiву скроню, чергувався iз лязкотом i гулом

розмаїтих маневрiв авта й тривав далеко за пiвнiч. Час вiд часу одразу на

схiд вiд мого лiвого вуха (а лежав я горiлиць, не смiючи повернути

мерзеннiший свiй край у напрямку димчастого стегна моєї сположницi), коридор

наповнювався донесхочу життєрадiсними, звучними й безладними вигуками, якi

вiншувалися залпом прощавань. Коли це нарештi припинилось, завуркотiв чийсь