Лоліта

"Так, здається"

"Я десь бачив цю дiвчинку"

"Вона моя дочка"

"Брешеш - не дочка"

"Прошу?"

"Я кажу: файна сорочка. Де її мати?"

"Померла"

"Он як воно. Шкода. Скажiть, а чому б нам не пообiдати завтра втрьох?

На той час оця вся наволоч вiд'їде геть"

"Я з нею також вiд'їду. Добранiч"

"Шкода. Я дуже п'яний. На добранiч. Цiй вашiй дiвчинцi треба багато

сну. Сон - троянда, як кажуть у Персiї. Хочете папiроску?"

"Дякую, зараз не хочу"

Вiн чиркнув сiрником, та через те, що вiн був п'яний, або через те, що

п'яним був вiтер, полум'я освiтило не його, а якогось глибокого старця

(одного з тих, хто гайнує решту життя в таких-ось старих готелях) i його

бiлу гойдалку. Нiхто нiчого не сказав, i темрява постала як i ранiш. По тому

я прочув, як готельний старожит закахикався i з могильною лункiстю

вiдхаркнувся.

Я залишив веранду. В цiлому минуло вже пiвгодини. Дарма я не попросив у