Лоліта

розпуснi забави мiж оцими спритними пiдлiтками мають мiсце таки пiзнiше, та

й за iншої обстановки. А тому (пiдхоплюю знову нитку мого розумування)

моралiст в менi обминав питання, чiпляючись за умовнi поняття про те, що

собою являють дванадцятирiчнi дiвчатка. Дитячий психiатр в менi (пройдисвiт,

як бiльшiсть з них, та це зараз не до уваги) пережовував новофрейдистичний

гуляш та уявляв замрiйливу та екзальтовану Лолiту в "латентнiй" фазi

дiвоцтва. Нарештi, сексуалiст в менi (велике й нестямне чудовисько) нiчого б

не мав проти наявностi певної порочностi в своєї жертви. Та десь по той бiк

несамовитого щастя радились розгубленi тiнi - i я так шкодую, що їх не

завважив! Людськi iстоти, слухайте! Я мав зрозумiти, що Лолiта вже стала

чимось конче вiдмiнним вiд невинної Аннабелли, i що нiмфiчне зло, яке дихало

крiзь кожну пору завороженої дiвчинки, котру я готував на таємну втiху,

робить таємницю нездiйсненною i насолоду - смертельною. Я мав знати (вiд

знакiв, що їх менi подавало щось всерединi Лолiти, - справжня дитяча Лолiта

або якийсь зморений янгол за її спиною), що нiчого крiм тортур i жаху не

принесе очiкуване блаженство. О, крилатi панове присяжнi!

Вона моя, моя, ключ в кулаку, кулак у кишенi, вона моя! Шляхом

заклинань i обчислень, яким я присвятив стiльки безсоння, я поступово

прибрав усю зайву муляву i, накладаючи шар на шар прозорi фарби, довiв їх до

завершеної картини. На цiй картинi вона являлась менi оголеною - нiчого на