Лоліта

вiдала водяним спортом, як моя п'янливо-доступна нiмфетка почала менi

розповiдати посеред напiврозчавлених неборозпираючих ззявкiв, якi дедалi

збiльшувались в обсязi) та ще займалися чимось-там. Кiно, яке смутно

марилось їй, було, звичайно, забуто на той час, коли ми залишили ресторан.

Стоячи зi мною в лiфтi, вона притулилась до мене, напiвусмiхаючись ("чи

сказати, чим я займалась?"), напiвзлiплюючи темнi вiї. "Спати хочеться,

мо'?" спитав Дядько ом, який правив лiфтом, пiдiймаючи тихого джентльмена

франко-iрландського походження та його заспалу доньку, а також двох зiв'ялих

жiнок, експертiв з руж, котрi так само зорили зi спiвчуттям на мою крихку,

засмаглу, хитливу, рожеву, запаморочену ясочку. Менi трохи не руками

довелось її внести в номер. Вона сiла на край лiжка, злегка хитаючись, i

заговорила якимсь вуркiтливо-невиразним розтягнутим тоном.

"Якщо я тобi скажу... якщо я тобi скажу, ти менi обiцяєш (така заспана!

Голiвка пада, очi гаснуть...) чи обiцяєш не скаржитись на табiр?"

"Пiсля, Лолiто. Тепер лягай. Я тебе зоставлю одну, щоби ти вклалась.

Даю тобi десять хвилин".

"Ах, яка я була гидотна", вела вона далi, трясучи волоссям, знiмаючи з

них повiльними пальцями чорну оксамитову стрiчку. "Дай-но я тобi скажу".

"Завтра, Лолiто. Лягай, лягай. Ради Бога лягай".

Ключ я сунув у кишеню й спустився по сходах.