Лоліта

Ось тут я й пiднiс свiй сюрприз.

Ах, мрiя мрiї моєї! Вона попрямувала до розкритої валiзи, нiби

пiдстерiгаючи здаля здобич, нiби в сповiльненому кiнематографi, вдивляючись

в оцю далеку скарбницю на багажному передку (що в неї з очима, подумав я, з

цими великими сiрими очима, чи то ми вдвох зануренi в одну й ту саму

зачаровану iмлу?). Вона пiдступала до неї, доволi високо здiймаючи ноги на

доволi високих пiдборах i згинаючи чарiвливо хлоп'ячi колiна так довго, в

розширеному просторi, наче йшла пiд водою або як в отих снах, коли бачиш

себе невагомим, за тим вона пiдняла за рукавчики файну, дуже коштовну,

мiдяного шовку, кофточку, так само ж повiльно, так само ж мовчки,

розправивши її перед собою, як нiбито була зацiпенiлим ловцем, в якого

забракло подиху вiд виду неймовiрного птаха, розтягнутого ним за кiнцi

пломенястих крил. За тим стала витягувати (поки я стояв i дожидав її)

повiльну змiю лискучого ремiнця й приладнала на собi.

За тим вкралась в дожиданi для неї обiйми, сяюча, зомлiла, ласкаючи

мене поглядом нiжних, таємничих, порочних, байдужих, сутiнкових очей -

в-сам-раз найбанальнiша шлюшка. Тож ось кого сподобляють нiмфетки - поки ми

стогнемо та конаємо.

"Чим цiлунок пув боганим?" промимрив я, дихаючи їй у волосся (влада над

словами щезла).