Лоліта

"Якщо вже хочеш знати", вiдказала вона, "ти робиш не так, як треба".

"Накажи, як".

"Все в свiй час", вiдповiла провинниця моєї кривомови. Seva ascendes,

pulsata, brulans, kitzelans, dementissima. Elevator clatterans, pausa,

clatterans, populus in corridoro. Hanc nisi mors mihi adimet niemo! Juncea

puellula, jo pensavo fondissime, nobserva nihil quidquam; та звичайно,

наступної митi я мiг би як-небудь жахливо схибити; на щастя, вона вернула до

скарбницi.

З ванної, де менi довелося доволi довго переключатися для скромної

нужди, я чув (стоячи, хиблячи, тамуючи дух) "ахи" та "охи" дiвчинкового

захвату.

Руки вона вимила тiльки тому, що вподобала окреме мильце-образочок.

"Час iти, люба, я думаю, ти так само зголоднiла, як i я".

I ось ми рушили до лiфта; донька - гойдаючи свою стару бiлу торбинку,

батько - на крок попереду (nota bene: нiколи не йти позаду неї, адже вона не

дама). Поки ми стояли (тепер уже поряд), дожидаючи лiфта, вона закинула

голову, нестримано роззявилась i трухнула кучерями.

"О котрiй годинi вас будили в таборi?"

"О пiв-на" - вона спинила новий позiх - "сьому", ззявнула до кiнця з

подрогом усього тiла. "Сьому", повторила вона, i горло в неї знов стало