Лоліта

"Мiстере Жечкiнс, чи не має зайвого лiжечка...?" Лiжечкiнс, також

рожевий i лисий, з бiлим волоссячком з-вiд вушних та iнших дiр, наблизився й

заговорив, а я вже розгвинчував вiчне перо. Нетерплячий Гумберт!

"Нашi подвiйнi постелi - суттю, є потрiйнi" поважно казав вiн,

вкладаючи спати батька й доньку. "Пригадую, був якось у нас особливо великий

наплив i ми поклали в одну постiль трьох дам й ось таку дiвчинку, як вашу.

Менi навiть здається, що одна з дам була перевдягнений мужчина (мої

вiдсебеньки). Втiм, чи не є зайвого лiжка в номерi сорок-дев'ятiм, мiстере

Швайн?"

"Боюсь, його дали сiмейству Свун", сказав Швайн, перший з двох блазнiв.

"Ми вже сяк-так полаштуємось", сказав я. "Пiзнiше до нас, можливо,

долучиться моя дружина - та навiть так, я гадаю, ми впораємось".

На цей час обидвi рожевi свинi вже забули про гумбертофобство.

Повiльним i чiтким начерком зловмисника я написав: Доктор Едгар Г. Гумберт

iз донькою, 342, Лоун стрiт, Рамздель. Ключ (номер 342!) був менi мигцем

показаний (так фокусник показує монету, яку вiн збирається спальмiювати) й

одразу ж переданий Дядьковi ому. Лолiта, залишивши собаку (так i мене вона

залишить), пiдвелася з навпочiпок; дощова крапля впала на могилу Шарлотти;

гарнява мавринка, що спустилась з небес, вiдiмкнула з середини дверi лiфта,

й приречене дитя ввiйшло в нього, а за нею слiдом пiшли її кехкаючий батько