Лоліта

i ом з валiзами, як розiпнутий краб.

Пародiя на готельний коридор. Пародiя на тишу й на смерть.

"Поглянь, та це ж номер нашого дому", весело вигукнула Лолiта.

Двоспальне лiжко, дзеркало, двоспальне лiжко в дзеркалi, дзеркальнi

дверi стiнної шафи, такi ж дверi до ванної, чорнильно-синє вiкно, вiдбите в

ньому лiжко, таке ж лiжко в шафовому дзеркалi, два крiсла, стiл зi скляним

покриттям, два нiчних столики, двоспальне межи ними лiжко: точнiше, велике

лiжко полiрованого дерева з ворсянистою ковдрою пурпурного кольору й парою

нiчних жарiвок пiд шлярованими нiчними абажурами.

Я дуже хотiв покласти п'ятидоларового папiрця на цю блiдо-буру долоню,

та остерiгся, що така щедрiсть може бути неправильно витлумачена, а тому

поклав четвертного. Додав ще один. Вiн пiшов собi. Клац. Enfin seuls.

"Та як же - ми будемо спати в однiй кiмнатi?" сказала Лолiта, динамiчно

приндячись, як робила була, без гнiву, без гидливостi (хоч явно на межi цих

почуттiв), а саме динамiчно, коли хотiла обважити своє запитання особливо

ревною значущiстю.

"Я прохав у них додаткове лiжко. Яке, якщо хочеш, я вiзьму собi".

"Ти збожеволiв", вiдказала Лолiта.

"Чому це, моя коштовна?"

"Тому, каш-тов-ний, що коли каш-тов-на мама дiзнається, вона з тобою