Лоліта

розлучиться, а мене придушить".

Просто - динамiчно; не беручи всерйоз.

"Послухай мене", сказав я сiдаючи; вона ж стояла на два кроки вiд мене

i з задоволенням дивилась на своє вiдображення, приємно здивована ним,

сповнюючи власним рожевим свiтлом здивоване й задоволене дзеркало шафової

дверцi. "Послухай мене, Лолiто. Настановимо дещось раз назавше. В

чисто-практичному сенсi, я - твiй батько. Я до тебе дуже нiжно прив'язаний.

У вiдсутнiсть твоєї матерi я вiдповiдаю за твiй добробут. Ми небагатi, й

оскiльки ми подорожуємо, нам доведеться - нам доведеться бути багато разом.

Коли двоє в однiй кiмнатi, неминуче трапляється - як би це назвати -

трапляється деяке ..."

"Кровозмiшення", пiдказала Лолiта - й увiйшла в шафу з молодим золотим

регiтцем, вiдчинила сумiжнi дверi, й передбачливо глянувши туди своїми

дивними димчастими очима, щоб не помилитися знову, пiшла собi в ванну.

Я розчинив вiкно, зiрвав iз себе просякнуту потом сорочку,

перевдягнувся, перевiрив у кишенi пiджака, чи там пiгулки, й вiдiмкнув

валiзу.

Вона вийшла з ванної. Я спробував її обiйняти - так, невмисно, крапля

стриманої нiжностi перед обiдом.

Вона сказала: "Пропоную похєряти гру в поцiлунки й пiти жерти".