Лоліта

балаканини. Лолiта, чиї гарненькi рiзнокольоровi нутрощi вже потравили

з'їденi ласощi, передчувала рясний обiд i почала юмзати. Та для мене, хоч я

давно примирився з iснуванням певної вторинної долi (легковажної секретарки

Мак-Фатума, так би мовити), яка пнеться з дрiбницями й заважає грандiозним

планам щиросердого начальника, цi скреготливi зупинки, цi просування наугад

бульварами Брайсланда були, мабуть, найтяжчим випробуванням, яке дотепер

випало на мою долю. В подальшому я неодноразово смiявся, пригадуючи свою

недосвiдченiсть - як я з хлоп'ячою впертiстю хотiв знайти саме цей готель iз

забагливою назвою - тодi як повз наш шлях неоновi знаки численних мотелiв

запрошували в вiльнi кiмнати, готовi прийняти кого завгодно - комiвояжерiв,

збiглих каторжникiв, iмпотентiв, великi родини, а також найблудливiшi й

найненажерливiшi пари. О, мирнi автомобiлiсти, що ви плинете крiзь чорняву

ночi, якi забавки, якi виверти хотi ви могли б угледiти з вашого бездоганно

гладкого шосе, якби цi комфортабельнi куренi, враз лишившись усякої

пiгментацiї, стали прозорi як ларчики зi скла!

Диво, якого я жадав, таки вiдбулося! Мужчина й дiвчина, бiльш або менш

сполученi в темнявi автомобiля, що встав пiд деревним краплинням, повiдомили

нам, що ми знаходимось в самому серцi мiського парку, та що варто тiльки

взяти лiворуч при наступному свiтлофорi, й ми поцiлимо. Жодного свiтлофора

ми не знайшли - парк був чорним як грiх, якому вiн слугував прикриттям - та