Лоліта

"Нi копiйчини", вiдказала вона, журно здiймаючи брови й показуючи менi

порожнi нутрощi гаманця.

"Це буде виправлено, але на все свiй час" збундючено проказав я. "Ну то

як - ходiмо?"

"Слухай, де тут у них виходок?"

"Я туди тебе не пущу. Це напевно мерзенна буда. Ну, то ходiмо."

Вона була суттю слухняною дiвчинонькою, i я не втримався й поцiлував її

в шию, коли ми знову сiли в авто.

"Не смiть цього!" сказала вона, дивлячись на мене з непозiрним

здивуванням. "Я не люблю, щоби мене лизали. Огидний розпусник!"

Здiйнявши плечика, вона потерлась по ньому шиєю.

"Перепрошую", пробурмотiв я. "Я до тебе дуже прив'язаний, от i все".

Ми просувалися далi пiд хмурим небом вгору звивистою дорогою, а потiм

знов униз.

"Що ж, i я до тебе нiбито прив'язана", сказала Лолiта

сповiльнено-нiжним тоном, i, нiбито зiтхнувши, нiбито посунулась ближче до

мене.

(О, Лолiто моя, ми нiколи не доїдемо!)

Сутiнки вже почали проймати чудовний маленький Брайслaнд, його

архiтектуру в ложноколонiальному стилi, сувенiрнi лавки та європейськi липи,