Лоліта

"дуже - дуже - багато" на засюканому вчительському дiалектi. Та ось, ледь не

забула найголовнiше, за висловом мами. Ми робили рентгенiвськi знiмки. Це

вважалось страшенно забавним".

"C"est bien tout?"

"C"est. Як не рахувати малесенької штуки, про яку я можу розповiсти,

без того, щоб геть не почервонiти".

"Розповiси потiм?"

"Так - якщо будемо сидiти в пiтьмi й можна буде говорити пошепки. Ти що

- спиш у кiмнатi як ранiш чи в однiй купi з мамою?"

"У себе як ранiш. Твою мати буде покладено на дуже серйозну операцiю,

Ло".

"Зупинись-но там-от край молочного бару", сказала Ло.

Сидячи на високому табуретi, зi смугою сонця, що перетинала її голу

брунатну руку, Лолiта отримала башту розмаїтого морозива, политого якимсь

синтетичним сиропом. Це було згромаджено й подано їй цупким, прищавим

парубком у засаленiй краватцi метеликом, котрий уп'явся в мою крихку, легко

вдягнену дiвчинку з хижим зухвальством. Нетерпiння дiстатися Брайслaнда й

Зачарованого Спочину ставало нестерпним. На щастя, вона впоралась iз

морозивом за раз-два, як завше.

Я спитав: "Скiльки в тебе дрiбних?"