Лоліта

пiдлiтка. Вдавання пiдробки в фальшивому романi. Всякий душецiлитель, як i

всякий розбещувач пiдтвердить вам, що межi й правила цих дитячих забавок є

розпливчастi або в усякому разi надто по-дитячому субтильнi, щоб їх мiг

уловити дорослий партнер, а тому я страшенно стерiгся зайти надто далеко та

змусити її вiдсахнутись зi сполоханою вiдразою, i тому що менi за будь-що, й

понад усе, кортiло скорiше принести її пiд фалдою в герметичний затишок

Зачарованих Мисливцiв, який був ще за вiсiмдесят миль, благословенне

навмання розiмкнуло нашi обiйми за чверть секунди до того, як вiз дорожньої

полiцiї пригальмував бiля нас.

Його червонопикий i густобровий водiй уп'явся в мене:

"Скажiть, вас не обiгнав край перехрестя синiй седан тої ж фiрми, що й

ваш? Чи не помiтили?"

"Ми не бачили", вiдказала Ло, послужливо-спiшно перехилившись через

мене й поклавши невиннi руки менi на колiна, "ба ви зовсiм упевненi, що вiн

був синiй, тому що - "

Патрульник (яку нашу тiнь наздоганяв вiн?) нагородив вродливицю кращою

своєю усмiшкою й виконав повний поворот.

Ми поїхали далi.

"Який бовдур!" вигукнула Лолiта. "Вiн мав тебе злапити".

"Будь ласка, чому ж - мене?"