Лоліта

"Знаєш, Ло, я страшенно скучив за тобою".

"А от я за тобою не скучила. До того - мерзенно зраджувала, та це аж

нiчого не значить, адже ти все одно перестав мною цiкавитись. Ви добряче

шкварите, пане. Багато швидше, нiж мама".

Я перейшов зi слiпої швидкостi в сiмдесят миль на годину до напiвслiпої

в п'ятдесят.

"Чому ти вважаєш, що я перестав тобою цiкавитись?"

"Ну, по-перше ти мене ще не поцiлував".

В собi обмираючи, в собi знемагаючи, я смутно побачив спереду порiвняно

широке узбiччя, i з пiдскоками та погойдуванням з'їхав на траву. Пам'ятай,

що це дитина, пам'ятай що це...

Не встигло авто зупинитись, як Лолiта аж упливла в мої обiйми. Не

смiючи, не смiючи дати собi волi - не смiючи дозволити собi зрозумiти, що

саме це (солодка вогкiсть, хиткий вогонь) i є початок того невимовного

життя, яке зусиллям волi за вмiлої пiдтримки долi я нарештi змусив

здiйснитись - не смiючи по-справжньому її цiлувати, я дотикався її гарячих

губ з величезною шанобливiстю, вбирав її дрiбними ковтками - о, цiлком

безгрiшно! Та, вона, нетерпляче сiпнувшись, прип'яла свого рота до мого так

мiцно, що я вiдчув її великi переднi зуби й роздiлив з нею м'ятний смак її

слини. Я, звичайно, знав, що з її боку це тiльки невинна гра, пустування