Лоліта

боячись, що втрачу владу над голосом i зайдуся в манiрному кваканнi ламаною

англiйською мовою, я вирiшив замовити на наступну нiч телеграфом кiмнату на

два лiжка. Який я був безпорадний, непевний, смiшний, казковий принц! Як

посмiються з мене деякi з моїх читачiв, дiзнавшись про мої клопоти зi

складанням телеграми! Що сказати: Гумберт i донька? Гумбурґ з маленькою

донькою? Гумберґ i нелiтня донька? Гомбурґ i його дитя? Кумедна похибка, що

на останку виявилась в телеграмi - це лiтера „Ґ" в кiнцi iменi -

збереглась нiби телепатичне вiдлуння моїх коливань.

А за тим, в оксамитовiй мряцi лiтньої ночi, мої мрiї над припасеним

мною чар-зiллям. О, скнара Гумберт! Чи не був вiн сущим "зачарованим

мисливцем" у цi хвилини роздумiв над своїм пуделком з чарiвною амунiцiєю? Чи

мiг вiн дозволити собi, аби розсiяти демонiв безсоння, сам-один спробувати

одну з цих аметистових капсулiв? Їх усiх було сорок - сорок ночей удвох iз

крихким створiнням, сплячим поряд з моїм пружно-бiйним серцем... Чи мiг я в

пошуках сну позбавити самого себе однiєї такої ночi? Певна рiч, нi! Надто

була коштовна кожна з цих лилипутових слив, кожний мiкроскопiйний планетарiй

з його живим розсипом зiрок. О, дайте менi хоч разок порозчулитись! Я так

втомився бути цинiком!

26.

Мене не вiдпускає головний бiль в iмлистому повiтрi цiєї склоподiбної