Лоліта

"Ку", скажу Лолiтi, що її матiр лагодиться на серйозну операцiю в неiснуючiй

лiкарнi й по цьому буду кочувати з моєю напiвсонною нiмфеткою з одного

готелю до iншого, поки матiр буде поволi, але напевно одужувати й нарештi

помре. Та по дорозi до табору я вiдчув зростаючий неспокiй. Мене гнiтила

думка, що вона може вже й не бути там або я знайду замiсть безтурботної

Лолiти залякану сирiтку, що вимагає з плачем присутностi будь-яких близьких

друзiв сiм'ї. Подружжя Фарло, слава богу, вона ледве знала, та чи не могли

бути iншi, менi невiдомi, особи? Врештi-решт, я намислив улаштувати оту

мiжмiську розмову, яку я недавно так вдало симулював. Падав сильний дощ,

коли я зупинився при панелi в спотвореному негодою передмiстi Паркiнгтона,

майже перед роздорiжжям, одне вiття якого лягло в обхiд мiста й вело на

шосе, що перетинало ланцюг пагорбiв в напрямку озера Клаймакс i табору "Ку".

Вимикнувши мотор, я не менш як хвилину просидiв у возi, надихаючись i

дивлячись на дощ, на залиту панель, на гiдрант, що являв собою вкриту грубим

шаром червоної та срiбної фарби безладну тумбу, яка простягла червонi

цурпалки, щоб їх мiг вiдлакувати дощ, який мов стилiзована кров стiкав по її

геральдичних кайданах. То й не дивно, що є заборонено стояти автомобiлям

бiля цих страшних маленьких калiк. Я пустив знову мотор й пiд'їхав до

телефонної буди. Коли нарештi остання з потрiбних монет iз дзеньком

провалилась, дозволивши iншому голосу вiдгукнутись на мiй, я отримав