Лоліта

вiд'їзду (ми з нею стояли в передпокої) Джоана взяла мене за скронi своїми

завжди тремтячими пальцями й зi сльозами в яскраво-синiх очах спробувала,

без великого успiху, присмоктатись до моїх вуст.

"Побережiть себе", сказала вона, "та поцiлуйте за мене доньку".

Удар грому прокотився через весь дiм, i Джоана додала:

"Можливо, де-небудь, коли-небудь, за менш жахливих обставин ми ще

побачимось". (Джоано! Чим би ти не була, де б ти не була, в мiнус-просторi

або в плюс-часi, вибач менi все це - беручи й цi дужки).

Хвилину по тому я вже обмiнювався i з нею, i з ним прощальними

потисками, на вулицi, й усе кружляло, летiло перед бiлою зливою, яка

починалась, i фургон з матрацом з Фiладельфiї самовпевнено котився вниз до

опустiлого будинку, й пилюка бiгла й вилась по тiй самiй траурнiй плитi, де

Шарлотта, коли для мене припiдняли плед, з'явилась лежачи клубочком, iз

зовсiм нестронутими очима, з iще вологими чорними вiями, злиплими, як твої,

Лолiто!

25.

Здавалося б тепер, коли всi перепони були усунутi й передi мною

вiдкрилась перспектива безмежної втiхи, я мiг подумки вiдкинутись назад iз

подихом солодкого полегшення. Eh bien, pas du tout. Замiсть того, щоб

нiжитись в промiннi всмiхненої фортуни, я був пройнятий чисто етичними