Лоліта

сумнiвами та страхами. Наприклад: чи не вiзьмуть люди за дивину, що Лолiту

так уперто не допускали до участi анi в радiсних, анi в жалобних сiмейних

урочистостях? Як пам'ятаєте, вона не була присутня на нашому весiллi. Та ось

ще до цього: якщо прийняти, що нi в чому не винну жiнку знищила простягнута

хтозна звiдки довга волохата рука збiжностi, чи не могла вона в

нехристиянську хвилинку забути вчинок своєї правицi й лiвицею передати

Лолiтi чиюсь несвоєчасну записку спiвчування? Правда, звiт про пригоду

з'явився тiльки в рамздельськiй газетцi; його не було нi в Паркiнгтонських

вiдомостях, нi в Клаймаксовому вiснику; мiсцевi смертi позбавленi

федерального iнтересу, а табiр "Ку" знаходився не в нашому штатi; та я не

мiг припинити в'являти, що якимсь чином Доллi Гейз вже повiдомлена й що в

той самий час, коли я за нею їду, невiдомi менi друзi мчать її в Рамздель.

Ще тривожнiшим вiд усiх цих домислiв та пiклувань було те, що Гумберт

Гумберт, скорозлiплений американський громадянин доволi темного

європейського походження, не зужив жодного заходу для того, щоб стати

законним опiкуном дiвчинки (дванадцяти рокiв i семи мiсяцiв од народження),

залишеної вiд його покiйної жiнки. Чи насмiлюсь ужити таких заходiв? Я не

мiг приборкати подрог, коли траплялось менi уявити собi голизну свою,

здушену таємничими статутами в нищiвно рiзкому свiтлi цивiльних законiв.

Мiй план був дивом первiсного мистецтва: я вирiшив, що махну в табiр