Лоліта

та нерозсудливу необережнiсть моєї дружини: в ту секунду, як вiн об'їхав

собаку, Шарлотта послизнулась на свiжополитому асфальтi й упала вперед, мiж

тим як їй слiд було вiдсахнутись назад (Фред показував як саме, сильно

сiпнувши своїм пiдбитим ватою плечем). Я сказав, що вiн, звiсно, не є

винним, i розстеження пiдкрiпило мою думку.

Сильно дихаючи крiзь напруженi чорнi нiздрi, вiн засмучено потрусив

головою, водночас трясучи мою руку; потiм, виказуючи вишукану свiтськiсть i

джентльменську шир, зголосився сплатити витрати похоронного бюро. Вiн

очiкував моєї вiдмови. З п'янким вдячним схлипом я пристав на його

пропозицiю. Нiби недочувши, вiн роздiльно повторив ним сказане, та я знову

йому подякував, iще палкiше, нiж перед тим.

У результатi цього страхiткого побачення, моє душевне занiмiння знайшло

на хвилину деяке визволення. То й не дивно! Я на власнi очi побачив маклера

долi. Я притулився до самої плотi фортуни - до її бутафорського плеча.

Вiдбулась сяйлива й жахлива мутацiя, i ось що було її знаряддям. Серед

складних подробиць узору (кваплива ґаздиня, слизька брукiвка, дурний собака,

крутий узвiз, великий вiз, йолоп за кермом) я смутно вирiзняв власний

мерзенний внесок. Якби не глупство (чи iнтуїтивна генiальнiсть!), через яку

я зберiг свiй щоденник, волога очей, видiлена внаслiдок мстивого гнiву й

розпаленого самозакохання, не заслiпила б Шарлотту, коли вона кинулась до