Лоліта

виявити поштовх, розряд, блискавку миттєвого враження чередою слiв; їх

речовинне накопичення на сторiнцi псує самий спалах, гостру єднiсть

картинки: пагорбок пледу, машина, старик-мумiя, масажистка старухи, яка

бiжить з крохмальним шелестом, тримаючи в руцi напiвпорожню склянку, назад

до веранди, де пiдперта перинами, полонена, дряхла мiс Вiзавi, напевне,

лементувала, втiм, не досить гучно, щоб заглушити рiвномiрний гавкiт

лахмiтникового сетера, який переходив вiд одного гурту людей до iншого - чи

то до сусiдiв, вже скупчених на тротуарi, бiля картатої штуки, чи то назад

до авта (яке йому нарештi вдалось зацькувати), чи то до гурту, зiбраного на

газонi, складеного з Леслi омсона, двох полiцiянтiв i кремезного добродiя в

рогових окулярах. Тут я мушу пояснити, що незабарна поява дорожньої полiцiї

(не збiгло й двох хвилин по нещастю) була наслiдком того, що патрульники в

цей самий час чiпляли штрафи на автiвки, незаконно запаркованi в провулку,

неподалiк вiд нас; що один в окулярах був Фредерiк Бiель молодший, водiй

Пакара; що його сiмдесятирiчний батько, котрого масажистка щойно вiдпоювала

на скошенiй травi, де вiн лежав скошеним, так би мовити, банкiром, був не

глибоко зомлiлим, але зручно й методично оговтувався вiд легкого серцевого

нападу або можливостi такого; й нарештi, що плед на тротуарi, де дружина так

часто вказувала менi з незадоволенням на кривi зеленi трiщини, приховував

понiвечений труп Шарлотти Гумберт, котру переїхав (а потiм i протягнув