Лоліта

усе цього дня складалось так вдало. Так синьо й зелено. Я знав, що яскрiло

сонце, тому що нiкельований ключ стартера вiдбивався в передньому склi, i я

знав, є рiвно о-пiв-на-четверту, тому що сестра милосердя, яка щодня

приходила масажувати стареньку Вiзавi, дрiбцювала вниз повз вузьку панель у

своїх бiлих панчохах i чоботах. За звичаєм, iстеричний сетер колишнього

лахмiтника атакував авто при спуску, й, за звичаєм, мiсцева газета лежала на

ґанку, куди її щойно жбурком достачив Кеннi.

Напередоднi я припинив режим вiдчуження, який я сам собi прописав, i

зараз я видав веселий клич, який сповiщав моє прибуття, водночас вiдкриваючи

дверi вiтальнi. Повернута до мене каштановим шиньйоном над вершково-бiлою

шиєю, в тiй же бiлiй блузцi й тих же темно-червоних штанях, якi були на нiй

у день нашої першої зустрiчi, Шарлотта сидiла на покуттi письмового столу й

шкварила лист. Ще не випустивши дверну клямку, я повторив свiй клич вiтання.

Її рука припинила писати. З секунду Шарлотта сидiла нерухомо; за тим поволi

обернулась на стiльцi, поклавши лiкоть на його ввiгнуту спинку. Її обличчя,

знiвечене тим що вона зазнавала, не являло собою приємного видива. Впираючи

погляд в мої ноги, вона почала мовити:

"Гидка Гейзиха, товста курва, стара вiдьма, капосна мамця, стара...

стара дурка... ця стара дурка все тепер знає... Вона... вона..."

Моя прекрасна звинителька урвала, ковтаючи свою отруту й сльози. Що