Лоліта

саме Гумберт Гумберт сказав - чи намагався сказати - не має значення. Вона

вела далi:

"Ви - чудовисько. Ви є огидний, пiдлий, зловмисний брехун. Якщо ви

наблизитесь до мене, я закричу в вiкно. Геть вiд мене!"

Тут знову, гадаю, можна облишити те, що бурмотiв Г.Г.

"Я поїду сьогоднi ж. Усе це ваше. Та тiльки вам не вдасться нiколи

знову побачити це негiдне дiвчисько. Забирайтесь геть з цiєї кiмнати".

Читачу, я пiдкорився. Я пiднявся в мiй екс-напiвкабiнет. Руки в боки, я

постояв цiлком нерухомо й у повнiй самовладi, споглядаючи з порогу

поґвалтований столик: шухляду було висунуто, з-вiд шпарини висiв,

зачепившись борiдкою наторований нарештi ключ, iншi рiзнорiднi домашнi

вiдмички лежали на стiльницi. Я перейшов через подест у подружню спальню

Гумбертiв i зимнокровно перевiв мiй щоденничок з-пiд її перини в свою

кишеню. По чому я вiдправився вниз, та зупинився на пiвдорозi: вона

розмовляла телефоном, дрiт якого в цей день був випадково сполучений iз

штепселем у їдальнi, бiля дверей, що вели до вiтальнi. Хотiв був послухати,

що вона говорить: скасувала якусь замову й вернула до вiтальнi. Я

вiдсапнувся й через передпокiй пройшов до кухнi. Там я вiдкоркував пляшку

шотландського вiскi (перед скотчем вона нiколи не могла втриматись). За тим

я перейшов до їдальнi й звiдти, через напiвпрочиненi дверi, подивився на