Лоліта

широку спину Шарлотти.

"Ти розбиваєш моє життя й своє", сказав я спокiйно. "Обмiркуймо справу,

як двi культурнi людини. Це все твоя галюцинацiя. Ти, Шарлотто, несповна

розуму. Цi записи, що ти їх знайшла, самi лише начерки до роману. Твоє iм'я

та її, були взятi випадково. Тiльки тому, що впали на перо. Ти подумай про

це, а я принесу тобi випити".

Вона не вiдказала й не обернулась, далi скаженим темпом пишучи, що

писала. Вочевидь, третiй за рахунком лист (два вже запечатаних, з наклеєними

марками, приготованi були бiля неї на столi). Я вернув до кухнi.

На кухнi я витяг двi склянки (до Св. Алгебри? До Лолiти?) й вiдiмкнув

електричний холодильник. Той люто ревiв на мене, поки я вивiльняв з його

серця лiд. Написати всю штуку наново. Хай перечитає. Подробиць вона не

пам'ятає. Змiнити, пiдробити. Написати уривок роману й показати їй або

зоставити лежати на виду? Чому iнодi крани так страшенно скиглять? Жахливе

становище, правду сказати. Цеглинки льоду - цеглинки для твого iграшкового

полярного ведмедика, Ло! - видавали трiскотливi, нестямнi звуки в мiру того,

як гаряча вода з-пiд крана визбавляла їх з металевих комiрок. Я поставив

обидвi склянки поряд, налив у них вiскi й додав у кожну по унцiї

сельтерської води. Шкода, що наклала заборону на мiй любий джинанас.

Холодильник рикнув i гуркнув. Несучи склянки, я пройшов до їдальнi й крiзь