Лоліта

вiн прагнув провести мене, й зажадав, щоб вiн менi прописав якнайсильнiше з

iснуючих снодiйних. Порадив грати в гольф, - та врештi-решт погодився дати

менi засiб, який "не мiг не подiяти", й, пiдiйшовши до шафки, балакун витяг

з нього скляну рурку з бузково-синiми набiйчиками, оперезаними з одного краю

тьмяно-фiалковою смужкою. Це був за його словами новий засiб, щойно пущений

в продаж i призначений не для неврастенiкiв, котрих можна заспокоїти й

ковтком води, якщо взятись умiючи, а тiльки для великих безсонних митцiв,

яким необхiдно вмерти на кiлька годин, щоб жити в столiттях. Я люблю шити в

дурнi лiкарiв, i хоча я радiв усерединi, поклав у кишеню пiгулки зi

скептичним низанням плiч. Мiж iншим я мав бути з ним напоготiв. Одного разу,

з зовсiм iншої нагоди, я кепсько обмовився - пригадав свою останню

санаторiю, й менi здалося, що вiн нашорошивсь. Аж нiяк не прагнучи до того,

щоб Шарлотта чи будь-хто iнший довiдався про цей перiод мого минулого, я

пояснив якнайшвидше, що я мав здiяти деякi дослiдження в божевiльнях для

роману. Та хай йому; одне є безсумнiвним, пройда мав гарненьке дiвчатко. Та

ж дивно помислити - всi вони тепер є старими, сiмнадцятирiчними...

Я вийшов вiд нього в найчудовiшому настрої. Самим пальцем керуючи

жониним авто, я доброзично котив додому. Рамздель був на загал не

позбавлений зваби. Цвiркотiли цикади; бульвар був щойно политий. З

шовковистою гладкiстю, я звернув униз нашою крутою вуличкою. Якимсь чином