Лоліта

Напередоднi, як i в день перед тим, я зробив вигляд, нiби заснув, одразу, як

ми повкладались, а пiдвiвся перед тим, як вона прокинулась. Вона ласкаво

запитала, чи не заважає.

"Цiєї хвилини - нi", вiдповiв я, повертаючи вiдкритий на лiтерi "К" том

енциклопедiї для дiвчаток, так щоб лiпше роздивитись малюнок, надрукований

нижнiм краєм уздовж вiдрiзу.

Вона пiдiйшла до столика - той був з пiдробленого червоного дерева з

однiєю шухлядою. Поклала на столик руку. Столик був незугарний, що й казати,

та вiн анi в чому не був винний перед нею.

"Я давно хотiла тебе спитати", сказала вона (дiловито, без усякого

грайства), "чому вiн у тебе замкнений? Ти хочеш, щоб цей столик зостався в

кабiнетi? Вiн жахливо якийсь гидкий".

"Дай йому спокiй", процiдив я. Я був з герл-скаутами в Кальгарi.

"Де ключ?"

"Схований"

"Ах, Гумчик..."

"В ньому замкненi любовнi листи".

Вона кинула на мене погляд пораненої газелi, який так ярив мене; й за

тим, не зовсiм розумiючи, чи я жартую, й не знаючи, як пiдтримати розмову,

простояла впродовж кiлькох тихо вертованих сторiнок (Канада, Кiно, Конвалiя,