Лоліта

вiддатись коханню. Сказала, що я мушу вибачити їй, або вона помре.

Цей маленький iнцидент значуще мене пiдбадьорив. Я спокiйно вiдповiв

їй, що рiч не в прощеннi, а в перемiнi поведiнки; i я вирiшив закрiпити

здобуту перевагу й проводити далi багато часу в суворому й похмурому

вiдчуженнi, працюючи над книгою або хоча б позуючи, що працюю.

Лiжко-кушетку в моїй колишнiй кiмнатi здавна вже було перетворено

просто в кушетку, чим зрештою завжди залишалось у душi; й Шарлотта

попередила мене насампочатку нашого спiвжиття, що поступово кiмната буде

перероблена на справжню письменницьку майстерню. По двох десь днях пiсля

"британського iнциденту", я сидiв у новому й дуже покiйному крiслi з волюмом

на колiнах, коли постукавши в дверi колечком на пальцi, впливла Шарлотта.

Якими несхожими були її рухи з рухами моєї Лолiти, коли та була до мене

заглядала, в своїх милих, брудних, синiх штанях, вносячи з собою з країни

нiмфеток аромат плодових садiв; прямовита й казкова, i смутно порочна, з

незастiбнутими нижнiми ґудзичками на хлоп'ячiй сорочцi. Та дозвольте менi

вам дещо сказати. Пiд запальнiстю маленької Гейз, як i пiд статечнiстю

великої Гейз, несмiливо бiг той самий (i на смак i на слух) струмочок життя.

Вiдомий французький лiкар казав якось моєму батьковi, що в близьких родичiв

найслабше буркотiння в шлунку має такий же самий музичний тон.

Отже, Шарлотта впливла. Вона вiдчувала, що мiж нами не все гаразд.