Лоліта

чертогах минулого. В наш час вбивця має бути хiмiком. Нi, нi, я не був анi

тим, анi iншим. Панове присяжнi, милостивi мостi-панове й такi ж милостивi

мосьпанi! Бiльшiсть звинувачуваних у порушеннях моральностi, котрi сумливо

прагнуть хоч би якихось трепiтких, солодко-стогнучих, фiзичних, та не

неодмiнно злучанням обмежених стосункiв iз дiвчинкою-пiдлiтком - це все

нешкiдливi, нiкчемнi, пасивнi, несмiливi чужинцi, лишень одного благаючi вiд

суспiльства - а саме, щоб воно їм дозволило слiдувати цiлком взагалi

невинним, аберативним, як то кажуть, хибкостям i вiддаватись у приватний

спосiб маленьким, приємно жагучим i неприємно вологим актам статевого

збочення без того, щоби полiцiя або сусiди войовно кидались на них. Ми не

статевi нелюди! Ми не ґвалтуємо, як це роблять бравi жовнiри. Ми нещаснi,

сумирнi, добре вихованi люди з собачими вiчми, котрi достатньо приладнались,

щоб стримувати свої пориви в присутностi дорослих, та готовi вiддати багато,

багато рокiв за одну можливiсть торкнутись нiмфетки. Пiдкреслюю - ми в

жодному сенсi не людобойцi. Поети не вбивають. О, моя бiдашна Шарлотто, не

дивись на мене з ненавистю iз твого вiчного раю посеред вiчної алхiмiчної

сумiшi асфальту, гуми, металу й камiння - ба, слава богу, не води, не води!

Все ж я був на волосинку вiд лиха, кажучи зовсiм об'єктивно. I тепер

розкривається суть моєї притчi про iдеальне вбивство. Ми всiлись на свої

волохатi рушники, просто сонця, жадiбного до нас. Вона глянула навколо,