Лоліта

Я опустився на пiсок поряд з дружиною так тихо, що вона здригнулась.

"Ходiмо в воду?" спитала вона.

"За хвилинку. Дай менi обмислити одну комбiнацiю". Я думав далi. Збiгла

хвилина з лишком. "Гаразд. Ходiмо".

"А я брала участь у цiй комбiнацiї?"

"Ще й як!"

"Ото ж бо!" сказала Шарлотта, входячи в воду. Вода невдовзi дiйшла їй

до гладких, вкритих гусячою шкiрою ляжок; за тим, простягши перед собою

складенi долонi, щiльно стиснувши вуста, з несподiвано опростiлим в оправi

гарного гумового шолому обличчям, Шарлотта ринулась уперед з гучним

сплеском.

Ми повiльно пливли в озерному яскрiннi.

На протилежному березi, принаймнi за тисячу крокiв од нас (якби можна

було ступати водою), я вирiзняв крихiтнi силуети двох осiб, ретельно

працюючих на своєму вiдрiзку берега. Я точно знав, хто вони: вiдставний

полiцiянт польського походження й вiдставний водопровiдник, котрому належала

бiльша частина лiсу на тому боцi озера. Я також знав, чим вони зайнятi -

побудовою, для власної кепської розваги, дерев'яної пристанi. Добiгаючий нас

стук здавався на подив значнiшим, нiж пасувало б до їх карликових рук та

iнструментiв; можна було подумати, що завiдуючий звуковими ефектами не